Кілька днів тому в паризькому театрі Lavoir Moderne Parisien завершився тиждень української драматургії. Спеціально для цієї події, ініційованої командою проєкту Українського інституту Printemps Ukrainien / Українська Весна, було перекладено шість українських драматургічних текстів — і класичних, і сучасних. Серед авторів – Ніна Захоженко, Наталя Блок, Павло Ар’є, Маша Ісакова, Микола Куліш.
У той самий час в англомовному сегменті фейсбуку несеться інформаційна хвиля з приводу виходу антології сучасної української драми A Dictionary of Emotions in a Time of War: 20 Works by Ukrainian Playwrights by Laertes Books до якої увійшли тексти двадцяти українських авторів — засновників Театру драматургів.
На початку лютого Centaur Theatre Company в Монреалі анонсувала прем’єру вистави «Садити яблуні» за текстом драматургині Ірини Гарець. Драма поставлена режисером Леслі Бейкером і є частиною фестивалю Wildside театру Centaur Theatre.
Повномасштабна війна відкрила світу українську сучасну драматургію, а українським драматургам — вікно можливостей, яке вони використали максимально ефективно. Драматурги стали тими агентами культурної дипломатії, з текстів яких – з перших уст – люди в різних куточках світу дізнавалися про почуття та долі українців.
Очевидно, що інформації про війну в Україні в медіапросторі Європи і США не бракує. Але інформація, упакована в художню форму, забарвлена емоціями та позбавлена дистильованості офіційних інформаційних джерел — це зовсім інший рівень довіри, емпатії та глибини розуміння процесів. Цим інструментом пізнання світу вже давно користується британський театр Royal Court; скористався ним і київський Театр драматургів. Театр, який не встиг офіційно відкритися, але вже здобув міжнародну репутацію.
