Десятиріччями історію бою або замовчували, або ж вона обростала міфами і вигадками – як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.
Бій під Кру́тами відбувся 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Кру́ти поблизу селища Кру́ти та села Пам'ятне, що знаходяться за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Він тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
У бою під Кру́тами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське більшовицько-есерівське військо втратило боєздатність на чотири дні.
Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося не залізницею, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою у полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник.
