Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ОБЛАСНИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИЙ ТЕАТРАЛЬНО-КОНЦЕРТНИЙ ЦЕНТР"

8-ме березня - Міжнародний жіночий день

8-ме березня —  Міжнародний жіночий день. Прийнято вважати, що „все почалося на початку весни 1857-го року, коли текстильниці Нью-Йорка пройшли «маршем порожніх каструль» по Манхетену, вимагаючи підвищення зарплати, поліпшення умов праці і рівні права для жінок. Пройшло понад 50 років, коли останньої неділі лютого 1908-го тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорка. Демонстрація була приурочена до того самого "Жіночого дня" 1857-го року.”

Однак, цю версію спростували сучасні французькі дослідниці Ліліан Кондель та Франсуаз Пік у своїй статті „Міф про походження міжнародного дня жінок”, надрукованій 1982-го року в 12-му числі журналу «Ля ревю ден фас» („La Revue d’en face”).  Спробуємо привернути увагу до версії француженок так, як вони викладають історію виникнення „Міжнародного дня жінок”.

Як стверджують дослідниці, цей міф народився 1955-го року, коли про “марш порожніх каструль на Манхетені” була надрукована стаття у французькій комуністичній газеті „Юманіте”.

Із року в рік ця інформація активно поширювалася пресою комуністичної партії Франції, французької робітничої спілки „Загальна конфедерація праці” і громадської організації „Жіночий визвольний рух”.

Але ця подія, на думку дослідниць, насправді ніколи не мала місця. За однією з гіпотез, авторство цього міфу належить феміністці Мадлен Колян. Вона, як секретар французької робітничої спілки „Загальна конфедерація праці”, намагалася позбавити опіки комуністичної партії боротьбу жінок за свої права.

Достеменно відомо, що вперше Жіночий День відзначали 28-го лютого 1909-го року на заклик Партії соціалістів Америки. Захід назвали „Національний день жінок”. (Аж до 1913-го цей день жінки Сполучених Штатів Америки відзначали в останню неділю лютого.)

Натомість, у Європі також розвивався жіночий рух. 1910-го року в Копенгагені, на Міжнародному з'їзді соціалістів представниця Соціал-Демократичної партії Німеччини Клара Цеткін і делегатка від Робітничої Соціал-Демократичної партії Росії Олександра Колонтай висунули ідею про Міжнародний Жіночий День, однак не запропонували дату його проведення. Ідею було схвалено одноголосно під час конференції за участі сотні жінок-соціалісток із 17-ти країн. Основна ідея Клари Цеткін полягала в тому, щоб «зменшити вплив жінок буржуазії на жінок із народу».

Уперше, саме як Міжнародний жіночий день, захід відбувся наступного року — 19-го березня. У Німеччині, Австрії, Данії і Швейцарії понад мільйон осіб взяли участь у мітингах, вимагаючи права голосу для жінок, право на працю і на припинення дискримінації у сфері праці.

За трагічним збігом обставин, за тиждень по тому — 25-го березня — в Нью-Йорку сталася пожежа в текстильній майстерні Трайангл Шіртвейст. Загинули 140 працівниць, більшість з яких були італійками та єврейками, а також емігрантками, як би ми тепер сказали, зі Східної Європи. Ця трагедія, пов'язана з експлуатацією жінок-робітниць, мала великий резонанс і акцентувалася згодом під час Міжнародних днів жінок, пов’язавши таким чином робітничий рух та боротьбу суфражисток за економічні та політичні права жінок.

Мілітаристичні настрої напередодні Першої Світової війни спонукали суфражисток Європи наприкінці лютого або початку березня 1913-1914-го  проводити мітинги проти війни. У 1914-му це відбулося саме 8-го березня, однак не захистило Європу від Першої світової війни, яка почалася через кілька місяців.

У 1917-му році загиблих, зниклих безвісти та покалічених солдат Російській імперії на той час, за різними даними, налічували від шести з половиною до семи з половиною мільйонів. У Петрограді жінки обрали останню неділю лютого, щоб провести мітинг, вимагаючи «хліба і миру». Цей історичний день припав на 23-тє лютого за юліанським календарем, що діяв у царській Росії. У Європі на той час, за григоріанським календарем, було 8-ме березня. Цей жіночий політичний демарш став початком Лютневої революції в Російській імперії. Чотири дні потому цар зрікся престолу, а новообраний тимчасовий уряд надав жінкам право голосу. Після Жовтневого більшовицького перевороту Росія також перейшла на григоріанський календар, а 1921-го року, на згадку про перший прояв Революції, Ленін підписав декрет про 8-ме березня, як Міжнародний жіночий день.

Після Другої Світової війни, починаючи від 1946-го, Міжнародний жіночий день 8-ме березня стали відзначати також у країнах Східної Європи, які опинилися під протекторатом колишнього Радянського Союзу. «Прививання» цього свята відбувалося через красиву пропаганду. Наприклад, чехословацьке радіо, поширюючи інформацію про те, як у Москві виглядає День прав жінок, акцентувало на коханні: «...Літаками щодня доставляють мімози, фіалки і троянди з Кавказу і Криму. Заводи замовили цілі театри лише для своїх робітниць. Мільйони чоловіків, батьків, коханих і колег по роботі — в буквальному сенсі — засипають їх квітами. Тому що, соціалістична жінка сьогодні святкує день своєї емансипації.»

Ось такі факти наводять французькі дослідниці Ліліан Кондель та Франсуаз Пік.

Попри світову пропаганду, у колишньому СРСР 8-ме березня тривалий час було звичайним робочим днем, але 8-го травня 1965-го року, „напередодні 20-ти річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні”, Міжнародний жіночий день 8-ме березня було проголошено в СРСР святковим днем.

Багато хто сумнівається, що це свято дійсно "міжнародне". Однак, у 1977-му Організація Об'єднаних Націй прийняла резолюцію 32/142, закликавши всі країни проголосити 8-ме березня як «День ООН за права жінок і міжнародний мир». Нині 8-ме березня більш відоме під назвою «Міжнародний жіночий день». Сучасні європейські феміністки вбачають у цій назві статеву дискримінацію і воліють називати його «Міжнародний день прав жінок», а також закликають жінок світу відмовлятися від квітів, подарунків та вихідного дня. Натомість — приєднуватися до соціально-політичної боротьби. 8-ме березня є вихідним днем у країнах, які колись були частиною СРСР, а також у Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго (там свято не "міжнародних", а конголезьких жінок), Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді. У Сирії 8-го березня відзначають День Революції, а в Ліберії — День пам'яті полеглих.

Щодо країн Західної Європи, це — день соціально активних жінок, у кожній країні до нього своє ставлення. Наприклад, у Франції 8-ме березня 1982-го року, з ініціативи радикальної феміністської організації „Жіночий визвольний рух”, тодішній президент-соціаліст Франсуа Міттеран надав цьому Дню офіційний статус. Хоча, як стверджують французькі джерела, в жодному законі чи указі про свято не йдеться.

В Україні останнім часом лунають заклики скасувати додатковий вихідний, а то й взагалі скасувати це свято в межах декомунізації. Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович повідомив, що ними був підготовлений проект закону, згідно з яким хочуть піддати декомунізації 8 березня як державне свято. Тобто, сам факт святкування нікому не заборонять, але — не на рівні держави, без додаткового вихідного дня.

В українському суспільстві різні думки з цього приводу — від повної незгоди на втрату додаткового вихідного, до цілковитої згоди, що усілякі "восьміберезня" — це пережитки радянщини. Особливо часто про це говорять представниці феміністичних рухів. Однак, є й протилежна думка. На сайті Президента України зареєстровано петицію, яка закликає очільника країни зберегти традицію святкувати 8-го березня «Міжнародний день жінок».

То бути чи не бути «Міжнародному жіночому дню 8-ме березня»? Стаття Ліліан Кондель та Франсуаз Пік, а також деякі інші джерела, засвідчують необхідність у такому святі. Жінки в нелегкій боротьбі здобули право працювати і брати участь у політично-соціальній реформації суспільства. Тепер необхідно усвідомити інші природні права: оплату праці на рівні з чоловіками, визнання заслуг жіноцтва перед суспільством та гідний відпочинок. Якщо ж скасувати вихідний, то й про сам Міжнародний день прав жінок швидко забудуть. А згодом — і про права, як такі.