19-те грудня — День Святителя Миколи Чудотворця
Святитель Миколай народився у III столітті в області Лікії у Малій Азії. Його житіє свідчить, що немовлям він три години простояв у купелі хрещення, "віддаючи тим честь Святої Трійці". Благочестиві батьки, побачивши, що їхнє чадо відзначене особливою благодаттю, звернули увагу на його духовне виховання. Коли хлопчик виріс, його дядько-єпископ, висвятив його в пресвітери і пророчо передбачив майбутнє великого угодника Божого.
Коли батьки Миколая померли, він вжив свою багату спадщину на благодійні справи. Через кілька років свого душпастирства він зібрався в Палестину на прощу. У дорозі на морі в ньому відкрився дар прозорливості та чудотворення: святитель передбачив бурю і силою молитви приборкав її, а також воскресив матроса, який упав із щогли.
У Палестині святитель Миколай вирішив віддалитися в монастир і присвятити життя усамітненій молитві. Але йому в одкровенні було наказано облишити самітництво і йти до людей. Підкоряючись Божій волі, він вирушив у столицю Лікії, де старанно молився в храмах і жив мов жебрак. В цей час помер лікійський архієпископ. Єпископам, старанно молившим Бога вказати наступника, у таємничому видінні було вказано, що гідний з усіх — жебрак на ім'я Микола, який першим увійде в храм. Так, Промислом Божим було обрано в архієпископи святителя Миколая, який задля блага пастви надалі не приховував свої благодійні справи.
В українській народній традиції Святий Миколай приносить слухняним дітям подарунки, а невихованим залишає під подушкою різку, як нагадування, про Божу кару за непослух.
В західній християнській традиції він став прообразом казкового чарівника Санта-Клауса, який приносить подарунки 25-го грудня, коли увесь католицький та протестантський світ відзначає Різдво Христове. Це – народна ремінісценція принесення дарів Волхвами новонародженому Ісусу.
